ЕПІЛЕПСІЯ

Епілепсія (лат. epilepsia < грец. epilepsia < epilambano — нападати, хапати, оволодівати) — хронічне захворювання ЦНС, що проявляється різними пароксизмальними станами, тобто нападами (судомними або безсудомними), і специфічними змінами особистості, що виражаються прогредієнтно.

При несприятливому перебігу призводить до розвитку епілептичного недоумства. Захворювання може виникнути в будь-якому віці, однак частіше початок відзначають у молодому віці (до 20 років). Найбільш характерним проявом Е. є генералізований тоніко-клонічний судомний напад, який виникає раптово або після провісників (головного болю, дискомфорту, нездужання, погіршеного настрою). Хворий непритомніє (настає кома), падає. Виникає тонічна напруга м’язів, хворий прикушує язика, зупиняється дихання, відзначається мимовільне сечовипускання. Далі з’являються клонічні судоми, дихання відновлюється. Поступово судоми затихають, хворий поринає в сон. Після нападу у хворого може виникати дезорієнтація. Іноді судомні напади відбуваються підряд, один за одним, без прояснення свідомості між ними. Цей небезпечний для життя стан називається епілептичним статусом. Короткочасна (на кілька секунд) втрата свідомості без падіння, що супроводжується вегетативною реакцією і невеликим судомним компонентом, є різновидом генералізованих нападів і має назву абсанс. Парціальні напади зазвичай не супроводжуються порушенням свідомості і проявляються судомами пальців рук, ніг, шиї в одній половині тіла. Іноді вони починаються з аури, зміст якої хворий може пам’ятати. Аура може проявлятися галюцинаціями, неприємними відчуттями в ділянці шлунка, порушеннями відчуття власного тіла та ін. Еквівалентом нападів вважається сноходіння (лунатизм).

Іншим проявом епілепсії можуть бути розлади настрою, які виникають нападоподібно, — дисфорії (див. Емоційні порушення). При тривалому перебігу захворювання на Е. у пацієнтів часто відзначають певні раніше не властиві їм риси характеру, коло інтересів звужується, зростає егоїстичність. У характері хворих з’являється своєрідна полюсність — вони то дуже привітні, добродушні, відверті, часом навіть солодкі та нав’язливо улесливі, то надзвичайно злостиві та агресивні. Одночасно для Е. властива інертність, малорухомість емоційних реакцій, що зовні проявляється злопам’ятством, мстивістю. Змінюється мислення: воно стає млявим зі схильністю до деталізації, збільшується вираженість слабоумства, зменшується словниковий запас. У той же час у деяких хворих зберігається інтелект і неабиякі професійні здібності. Еепілепсія у дітей характеризується більш злоякісним перебігом і швидше призводить до зниження інтелекту, розладів мовлення і навіть до втрати набутих навичок. Необхідно пам’ятати, що внаслідок незрілості мозку, слабкості процесів гальмування у дітей легко виникають судомні стани, що не є проявом Е. Їх причиною можуть бути підвищення температури тіла, кишкова інфекція, переїдання, глистна інвазія.

До методів лікування епілепсії належать консервативний і хірургічний. Основу консервативного лікування епілепсії становить призначення антиконвульсантів. Їх підбирають суворо відповідно до типу нападів, надаючи перевагу монотерапії (таблиця).

Таблиця. Типи епілептичних нападів і вибір антиконвульсантів

Крім того, застосовують дегідратаційну терапію, розсмоктувальні препарати, седативні засоби. Лікування тривале (не менше 3 років після припинення нападів), оскільки при його раптовому припиненні виникає велика небезпека загострення захворювання і навіть розвитку епілептичного статусу. Для купірування епілептичного статусу показано негайне в/в введення діазепаму. Новим підходом до фармакотерапії рефрактерних форм Е. є застосування серцевого глікозиду дигоксину у низьких дозах. Хірургічне втручання виконують у випадках, коли тривале консервативне лікування не дає позитивного результату.

 Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко А.Е., Сергеев И.И. Психиатрия. — М., 2002; Кузнецов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія. — К., 1993; Маркова И.В., Михайлов И.Б., Гузева В.И. Дигоксин — активное противоэпилептическое средство // Фармакология и токсикология. — 1991; Цимбалюк В.І. Сучасні можливості консервативного лікування єпілепсії // Здоров’я України. — 2003; Штрыголь Д.В., Штрыголь С.Ю. Противосудорожное действие дигоксина (экспериментально-клиническое исследование) // Вестник Ивановской медицинской академии. — 1998. — Т. 3, № 4.